Левицитам таблетки по 250 мг, 30 шт.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

Левіцитам 250

( Levicitam 250)

Левіцитам 500

( Levicitam 500)

Склад :

діюча речовина: леветирацетам;

1 таблетка містить леветирацетаму 250 мг або 500 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна , коповідон , кросповідон , крохмаль кукурудзяний прежелатинізований , магнію стеарат , покриття для нанесення оболонки Opadry ІІ White (поліетиленгліколь , спирт полівініловий , тальк , титану діоксид (Е 171)).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки 250 мг або 500 мг – таблетки круглої форми , з двоопуклою поверхнею , вкриті плівковою оболонкою білого кольору.

Фармакотерапевтична група . Протиепілептичні засоби. Леветирацетам. Код ATХ N03A Х 14 .

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка .

Леветирацетам – похідне піролідону (S-енантіомер альфа-етил-2-оксо-1-піролідин-ацетаміду) – за хімічною структурою відрізняється від відомих протиепілептичних лікарських засобів. Механізм дії леветирацетаму недостатньо вивчений , але встановлено , що він відрізняється від механізму дії відомих    протиепілептичних препаратів. На підставі проведених досліджень in vitro і in vivo припускають , що леветирацетам не змінює основних характеристик нервової клітини і нормальну нейротрансмісію. Дослідження in vitro показали, що леветирацетам впливає на внутрішньонейрональні рівні Са 2+ шляхом часткового пригнічення току через Са 2+ канали N -типу і зниження вивільнення Са 2+ з інтранейрональних депо. Він також частково нівелює пригнічення ГАМК- і гліцин-регульованого току, зумовлене дією цинку і ? - карболінами. Окрім того, в ході досліджень in vitro леветирацетам зв’язувався зі специфічними ділянками в тканинах мозку гризунів. Місцем зв’язування є білок синаптичних везикул 2А, який бере участь у злитті везикул і вивільненні нейротрансмітерів. Спорідненість леветирацетаму і відповідних аналогів до білка синаптичних везикул 2А корелювала з потужністю їх протисудомної дії в моделях аудіогенної епілепсії у мишей. Ці результати дають можливість припустити, що взаємодія між леветирацетамом і білком синаптичних везикул 2А може частково пояснити механізм протиепілептичної дії препарату.

Леветирацетам забезпечує захист від судом у широкому спектрі моделей парціальних та первинно генералізованих нападів у тварин, не спричиняючи просудомного ефекту. Основний метаболіт неактивний.

Активність препарату підтверджена щодо як фокальних , так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).

Фармакокінетика.

Леветирацетам характеризується високою розчинністю та проникністю. Фармакокінетика носить лінійний характер, не залежить від часу та характеризується низькою між- та інтрасуб'єктною мінливістю. Після повторного застосування препарату кліренс не змінюється. Ознак впливу статі, раси чи циркадного ритму на фармакокінетику не відзначалося. Профіль фармакокінетики подібний у здорових добровольців та хворих на епілепсію.

Завдяки повному та лінійному всмоктуванню рівні препарату у плазмі можна передбачити, виходячи з пероральної дози леветирацетаму, вираженої у мг/кг маси тіла. Тому моніторувати плазмові рівні леветирацетаму немає потреби.

У дорослих та дітей відзначалася значна кореляція між концентрацією препарату у слині  та  плазмі  (співвідношення концентрацій у слині/плазмі коливалося  від  1 до 1,7 для таблеток та через 4 години після прийому орального розчину).

Всмоктування. Після перорального застосування леветирацетам добре абсорбується з травного тракту. Ступінь  всмоктування леветирацетаму не залежить від дози й часу прийому їжі. Біодоступність становить приблизно 100 %. Максимальна концентрація в плазмі (С m ах ) досягається через 1 , 3 години після перорального застосування леветирацетаму в дозі 1000 мг і при одноразовому застосуванні становить 31 мкг/мл , після повторного прийому (2 рази на добу) – 43 мкг/мл. Рівноважна концентрація досягається через 2 доби при дворазовому застосуванні препарату.

Розподіл. Даних щодо розподілу препарату у тканинах людини немає. Зв ’ язування леветирацетаму і його основного метаболіту з білками плазми становить менше 10 %. Об’єм розподілу (V d ) становить приблизно 0,5-0,7 л/кг, що приблизно дорівнює загальному об'єму води в організмі.

Метаболізм. Метабол і зм леветирацетам у в орган і зм і людини незначний . Основн ий шлях метабол і зм у (24 % доз и ) – ферментн и й г і дрол і з ацетам і дно ї груп и . Утворення основного фармакологічно неактивного метаболіту (ucb L057) відбувається без участі цитохрому Р 450 печінки. Гідроліз ацетамідної групи спостерігається у великій кількості клітин, включаючи клітини крові.

Так о ж б у ло визначено два другорядних метабол і т и . Один утворюється внаслідок гідроксилювання піролідонового кільця (1,6 % від доз и ), другий – внаслідок розімкнення піролідонового кільця (0,9 % від доз и ).

Інші невизначені компоненти становили лише 0,6 % від дози.

Взаємного перетворення енантіомерів леветирацетаму чи його основного метаболіту в умовах in vivo не спостерігалося.

У ході досліджень і n vitro леветирацетам і його основний метаболіт не пригнічували активність основних ізоформ цитохрому Р 450 ( CYP 3 A 4, 2 A 6, 2 C 9, 2 C 19, 2 D 6, 2 E 1 і 1 A 2), глюкуронілтрансферази ( UGT 1 A 1 та UGT 1 A 6) і епоксидгідроксилази. Також леветирацетам не пригнічує глюкуронідацію вальпроєвої кислоти і n vitro .

В культурі гепатоцитів людини леветирацетам проявляв слабкий вплив або ж зовсім не впливав на кон’югацію етинілестрадіолу чи на CYP 1 A 1/2. У високих концентраціях   (680 мкг/мл) леветирацетам спричиняв слабку індукцію CYP2B6 та CYP3A4, однак у концентраціях, приблизно подібних до C max після повторного застосування 1500 мг двічі на добу, цей вплив не був біологічно значущим. Тому взаємодія леветирацетаму з іншими речовинами або навпаки малоймовірна.

Виведення. Період напіввиведення (T 1/2 ) препарату із плазми крові дорослої людини становить 7 ± 1 годину і не залежить від способу введення і режиму дозування. Середній рівень загального кліренсу становить 0 , 96 мл/хв/кг. 95 % препарату виводиться нирками (приблизно 93 % дози виводиться протягом 48 годин). З калом виводиться тільки 0,3 % дози. Кумулятивне виведення з сечею леветирацетаму та його основного метаболіту становить відповідно 66 % і 24 % від дози в перші 48 годин. Нирковий кліренс леветирацетаму та неактивного основного метаболіту (ucb L057) становить відповідно 0 , 6 і 4 , 2 мл/хв/кг, що свідчить про виведення леветирацетаму шляхом гломерулярної фільтрації з подальшою реабсорбцією у канальцях і що основний метаболіт також виводиться шляхом активної канальцевої секреції на додачу до гломерулярної фільтрації. Виведення леветирацетаму корелює з кліренсом креатиніну.

Пацієнти літнього віку.

У пацієнтів літнього віку період напіввиведення збільшується на 40 % і становить    10-11 годин , що пов’язано з погіршенням функції нирок у цієї категорії пацієнтів (див. розділ «Спосіб застосування та дози») .